То не стогін журавлиний
Обзивається здаля,
То матусі плач журливий
П’є без продиху земля.
Біль за сина – за дитину,
До кісток пройняв її –
Він – уся її родина,
Бо ж не мав діток своїх.
Плаче матінка, ридає
І молитву промовля,
У сльозах слова купає.
Слухає її земля.
«Боже, милий, Ти всесильний,
Зупини, молю, орду.
Пригорни до серця сина,
Доки я туди прийду.
Збережи нам волю нашу,
Змилостився-поможи.
Накажи лукаву рашу.
Україна має жить!
3.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2023
автор: Ганна Верес