А хочеться вірити так,
Щоби байдуже, чи ще хтось.
Не через те, що "так повелось",
Не тому, що попав у просак.
А просто, як немовля,
Для якого фортеця – мама,
І ніяка залізна брама
Не рятує, як це укриття.
Щоби вірити так, як вітру
Довіряють себе птахи,
Відпускаючи, навпаки
Піднімаються, в небі квітнуть.
Щоби без рятувального круга,
Без заначки і плану «Б»
Потребувати лише Тебе,
На землі неземного Друга.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2023
автор: Iluha