Ти сидиш наодинці, слухаєш радіо.
На мізинці синці, сумний, безпорадний.
По підлозі розкидані відчаю ґудзики,
Попід синім диваном довічно твій бруд такий…
Із естетики - то патетична станція.
Там ще й досі пісні, від яких не збавитись.
Попід килимом дно заливає озером.
Поки то назирав, під водою й коси вже.
Із її життя геть ніяк не випірнеш:
Голограма стала ледь пропащим виміром.
Ти транслюєш біль крізь проєктор розмислу
На нудьги суцільне тіло, розійшлось по шву
Диво.
Ти сидиш наодинці, залип на́мертво,
Мов порожній звук,
Наче шмаття вкрадене.
Під ступнями шлейфом відбитки на́зирці
До її зіниць. Голова - то нас стільці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2023
автор: Квіла Безодня