[i]« Поки існуємо,
прозріваємо...»[/i]
Вислів
***
Повільно вимирає темне,
партійне... люте і нікчемне,
яке вело кудись народ.
Але на зміну йде зелене
і височіє ешафот.
***
[i]« Нам помирати ранувато...» [/i]
такі були колись пісні,
а нині пізно воювати...
та і по заповіді п’ятій
суддею бути – не мені.
***
Неначе є рідня і друзі,
яким зі мною не везе,
бо допомога – над усе,
а я не буду... у прислузі
найгеніальшого Зе.
***
Все, що радянське, то не наше,
так мало бути на землі,
якби ми полюбили рашу,
та українські куркулі
ще пам’ятають мать... і вашу.
***
Не буде перемоги у війні,
якщо про це не вдарити набатом
на красній площі і послати матом
пуйло, яке по вуха у лайні
ще хоче об’явити ультиматум.
***
Порідшали «полки безсмертні»,
але подекуди ще є
заміна армії рантьє,
упевнена, що є що жерти
і що цеглина не уб’є.
[i][b]Осанна[/b][/i]
А ми співаємо осанну,
бо нам у спеку непогано,
коли буяє лобода.
Питається, – [i]навіщо рани...
«це вже було» – орда, погани...
навіщо кров..[/i]. тече вода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2023
автор: I.Teрен