Пернаті обтрушують листя із райських дерев.
Пернаті гаптують узорами темні перини.
На ложе правительське знову вміщається лев
натомість людини.
Пернаті німують, пернаті розчісують ліс.
Мохи притулились до неба свого неминання.
І золото зблискує у олениці між кіс,
що йде на заклання.
Пернаті не вірять содомам, не вірять хрестам.
Пернаті наївні, наївність їм дійсно пасує.
А зорі спадають під ноги голодним катам,
бо їм не світитися всує.
Пернаті голосять, втрачаючи пера і лет.
Пернаті спадають на трави зеленим туманом.
Лишаючись вперше із правдою тут тет-а-тет,
не корячись їй окаянно!
Пернаті ж із раю зростили немало плодів!
Пернаті ж згори видивлялися чудо!
У світі, де правити мають царі молоді,
з'являються леви, не люди...
24.06.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2023
автор: Леся Геник