Вірш мого друга, художника, поета,
Миколи Петровича Стряпана,
якого недавно не стало.
Із небуття - та в небуття,
Як рибка - із води, та в воду.
О, дай збагнуть оту природу
І відійти без каяття.
Бо в чому й каятись - не знаю:
Що жив не так? - як міг, так жив :
Робив, як віл, ходив по краю,
Радів, ридав, горілку пив.
Любив жіночу гарну вроду,
Та ще і як її любив!
Бувало так - як з моста в воду,
Коли це гріх - то я грішив.
Але нащось Творець наш Вишній
Оту нам штуку причепив!
Тією штукою сам Крішна
Грішив, ще й, кажуть, як грішив!
Та то не гріх, не гріх, далебі!
Гріх Бога в ближніх не любить,
Гріх не любити Бога в небі,
Та як і тут не согрішить.
Любити в небі - то ж далеко,
А в ближніх - справа нелегка...
Пливуть хмарки, немов лелеки
І небо, наче синь-ріка.
А ми гадаєм, як невинні -
Над нами що за висота?
Чи є там щось в безодні синій,
Чи висота ота пуста?
Та за короткеє життя
Хіба пізнаєш ту природу!?
Як рибка, - із води, та в воду -
Із небуття, - та в небуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2023
автор: Рунельо Вахейко