У кри́хту неба – волошкову синь –
Заплівся міцно сонях золотавий.
Бузкова материнка щебетала,
що жмут поли́ну – квіти заросив.
Мовчали обереги вікові:
і м’ята, й грона ранньої калини,
Голівка маку мовила єдина:
«Йде шляхом осінь. Завтра – Маковій…
Букет освятять, воду, стільники –
Магічну силу, оберіг в оселі.
Війна... Усім так важко зараз… леле!
Бо лізе зло, нестримане ніким.
Та вірмо: нечисть забереться геть.
Повернуться додому оборонці.
І моляться віряни до ікон всіх
За мир… допоки гратиметься смерть?!
Не роси – сльози впали між суцвіть,
Бо стільки душ полинуло у Вічність.
…Вкладають люди мрії в маковійчик
і просять небеса: б л а г о с л о в і т ь!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2023
автор: Білоозерянська Чайка