І навіть якщо я ніколи нічого не знатиму,
якщо ночі змішаються з днями і навпаки —
клянусь, що і в світлі і в темряві завше шукатиму
той нищівний холод твоєї тонкої руки.
І навіть якщо небо полум'ям на землю впаде,
якщо люди замовкнуть, неначе мовчали завжди,
я знаю — ніколи й нізащо ти не забудеш мене,
ба навіть коли не лишу після себе сліди.
І нехай усі кажуть, що я вже втрачаю глузд,
хай говорять зі мною, немов я давно навіжений —
я знаю, що люди чужих не торкалися вуст
у той час, як за обрій ховається промінь зелений.
І я знаю, що люди ніколи не знали тебе,
і не знають, як можна кохати під наглядом ночі.
Я втрачаю себе, та гукаю до темних небес,
бо ще кожен ліхтарик там досі здається пророчим.
07.VII.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2023
автор: Макс Дрозд