Хмару розрізала гостра ракетна смерть
Порвано душу новими бідами вщент.
А я про себе мовлю такі слова
Волю не вбити. Воля завжди жива.!
Дитинко, смійся!
Смерті не бійся!
Житечко, сійся!
Дощами вмийся!
Рости пшенице!
Роди, Землице!
Боляче нашій беззахисній кульці Землі
Трави зализують вирви великі й малі...
Та не встигають, бо зло знавісніло наче...
А я весь час промовляю… Сміюсь – не плачу.
Дитинко, смійся!
Смерті не бійся!
Житечко, сійся!
Дощами вмийся!
Рости пшенице!
Роди, Землице!
Всі ми повернемось в лоно – Земля нам мати!
В ній ДНК поєднаємо. Будемо спати
Може колись… У якомусь новому світі
Ми переродимось в цивілізацію квітів…
Дитинко, смійся!
Смерті не бійся!
Житечко, сійся!
Дощами вмийся!
Рости пшенице!
Роди, Землице!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2023
автор: Валентина Курило