Колись нас не стане, мій любий фонтане,
І ти прохолоди не ви́сльозиш більш,
А поки відрадою повниш старанно,
Яка виливається тихо у вірш.
І зграйки дітей, що вирують невпинно,
І подих твоїх незатьмарених вод
Так серцю потрібні, як вічні святині, –
Життю добавляють іскрин кількасот.
У кожного з нас – власні шлях і надбання,
Твої – у прихильності вдячних людей,
Мої – у мереживі слів філігранних,
А квітки – у тім, що вона зацвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2023
автор: Оксана Дністран