Д.
Цей український хлопець у полоні.
Слова... та що ви можете, слова?
Його ви не візьмете на долоні,
щоб віднести додому. Хоч жива
дитина мужня, Богові подяка,
бо скільки побратимів у землі!
Та й не дитина, а козак, рубака,
великий воїн, котрого в кремлі
бояться, як свою лиху годину.
Тому сховали на підвал, як пра-
пра-пращура колись, і в домовину
сховали б, та йому ще не пора...
Вік іншим гнити за це схудле тіло,
прозорі скроні, нафтою палать
за те, чого, якби і закортіло,
людськими мовами не подолать!
І марно навіть спромогтися людям
складати мартиролог: він іще
поповнюється. То пізніше буде.
Коли у сум перейде гострий щем.
Куди втекти мені від нього? Крає
схололу, звиклу душу, ніби в ній
якихось клятв і сенсу він шукає,
розмотує, мов бинтовий сувій,
аби покрити рани України,
якіі щодень, щоніч кровоточать!
Цв’яхи із ніг, із рук убік стирчать,
і з них — як взимку грона горобини...
31.07.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2023
автор: Валерій Коростов