З давнини повелось, у прислів’ї звучить,
Достеменно із нас кожен знає:
Журавель – це той птах, що у небі летить,
А синицю – в долонях тримають.
Пам’ятаю, як я споглядав журавлів,
До небес піднімаючи очі,
І, було, що за ними злетіти хотів
І не спав через це до півно́чі.
Юність… Юність… Ти – мрій легкокрилих купель,
Чистих помислів про незбагне́не!
Пролетіла ти стрімко, немов журавель,
І уже не верне́шся до мене…
Я, третину проживши, одне зрозумів,
Чи прави́й, хочу вас запитати:
Можна всеньке життя проловить журавлів,
Та синицю ще важче впіймати.
Від любові своєї біду відвели,
Теплота її досі іскриться.
І одне для одного ми – два журавлі,
То для заздрісних – просто синиці.
Ви летіть, журавлі, в небесах голубих,
Долю вашу ніщо хай не тьмарить!
Буду гріти синичку в долонях своїх,
Що, як я, ефемерним не марить.
Защебече синиця у мене в руках,
І напевне про неї я знаю:
Хоч вона – і не гордий оспіваний птах,
Та ніхто мене так не кохає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2023
автор: Олександр БУЙ