Жінка Галя ввійшла в хату –
Невсипуча трудівниця,
І насилу розбудила
Чоловіка свого Гриця.
-Паразите, совість маєш?
Уже сонечко в зеніті!
Господи, за що караєш?
Чи є правда в цьому світі?
Чого жінка в ярмі ходить,
В праці рук не покладає,
А цей трутень сидить зверху
І тебе ще й поганяє?
Гриць підвівся, озирнувся,
Продер очі, вклався знову,
Смачно двічі потягнувся
І включився у розмову:
-А ти, Галю, старомодна,
Наче баба на базарі,
Дорікаєш, що я ледар,
З друзями гуляю в барі.
Кажеш ти, що я нероба
І сиджу на твоїй шиї,
А нема, щоб пригадати
Слова лагідні і милі.
Зараз навіть не говорять
Інвалід ти, чи каліка,
Бо це грубо, некультурно –
Ображає чоловіка.
Я не винен, що у мене
Тут свої координати:
Я - з обмеженим бажанням
На городі працювати.
Це в моєму організмі
Якась сила збунтувалась,
І сама природа, Галю,
На мені позбиткувалась.
Бог можливості обмежив,
А я теж хотів би слави,
Та, як бачиш, потребую
Навіть захисту в держави.
Сон мене не покидає,
Ще хвилина - я відключусь…
Йди, Галинко, до роботи,
А я вже за двох відмучусь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989665
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2023
автор: Катерина Собова