Його - ще димляча - подоба в Одесі.
Колони, наче коліна підкошені,
прошитий наскрізь алтар,
подзьобані стіни,
блакитний розпач крізь купол...
Кому ще досі не вистачало -
ось вам остаточна
і вичерпна правда
про “віру” московську та “православ’я”!
Немов повертається хроніка часу,
німа, чорно-біла, подряпана — там, де
на ній бузувіри всміхаються біля
підірваних храмів,
розграблених ризниць,
і лускає раптом беззахисний купол,
мотузками стягують з маківки хрест,
а глибше - мигтять силуети в сторіччях;
сокири, пожежі, порожні дзвіниці;
чинять “богоносці” хулу та наругу,
наругу й хулу,
безкінечно те ж саме...
Я чую монаха — поважно мені він торочить
з минулого про “ідеали російські”,
я бачу лаврського служку,
який молодусі-паломниці, що підійшла
під благословення, мацає груди.
До мене мої наближаються друзі,
які — знаю — досі оплутані чимось
липким, надто хитрим, щоб швидко звільнитись
залишивши в серці самого Христа...
І згадую кадри з Одеси — а далі
мені особисто нічого не треба. Хто має
очі і вуха, почув і прозрів!
23.07.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2023
автор: Валерій Коростов