Дивилось небо збляклими очима,
Ховали мальви в пелюстки печаль,
Заплакала від горя тополина,
І клен засмучено дивився вдаль.
Калинонька у лузі зажурилась,
Хилились недозрілі ще жита,
Над містом «Пливе кача» тихо лИлось –
Синів громада з жалем проводжа.
Лежить дорога янголів на небо,
Уже їх стільки дивиться на нас,
У своє лоно їх приймає Геба*,
В найтяжчий в долі України час.
Сини, орли, ви наші соколята,
Ще б жити й жити і ростить дітей,
І ранки сонячні щодня стрічати,
І втілити в життя мільйон ідей...
Та відібрали орки в мами сина,
Коханого в дружини відняли,
І донечка тепер вже сиротина,
Й в синочка ніби крила відтяли'.
Та ми незламні, з духом Перемоги,
Відплатимо за наших всіх синів,
Не зійдемо із воленьки дороги –
До неї все життя Спаситель вів.
Геба* – у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А