Скульптури ангелів наче ожили.
Дивляться пустими очима в душу.
Камяні губи розімкнулись і почали шептати:
Хто пооббивав нам крила, голови, руки?
Тепер на нас сідають сизі круки.
Кругом ми поросли травою.
Ніхто не ходе стежиною старою.
Лиш ти чомусь заблукав сюди.
Розглядаєш потріскане обличча, пусті зіниці, кучарі волосся що спадають по плечах, подобу тіла порослу мохом.
Та не місце тобі тут - немає живим сюди проходу.
То що забув ти тут?
Дороги назад вже незнайти, всі вони ведуть сюди.
Стоїш з простягнотою рукою - перед дівою неживою.
Но скоро вона тоже стане камяною.
Но крил не буде в оної.
За мить, забудеш ти свою подобу і круки стануть тобі милі, а це місце твого дому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2023
автор: Лимонна долька