То так пахла гроза, коли небо затягує злістю,
Коли спека туманить і мозок, і, навіть, душу,
А природа на мить зупиняє ту саму пісню,
Що секунду назад огортала тутешню сушу
І летіла у вирій, ріжучи сірі хмари,
Полосуючи обрій, сонце і горизонт,
З-під землі без упину вверх виривались чари,
Рідна сила богів, рідний невидимий фронт.
І гроза розрослася, вібравши у себе всю лють,
Весь той розпач дітей і жіночі спотворені ночі,
Всю банальну та най-найнезримішу суть,
Що розказують пошепки, сльозно ховаючи очі.
То так пахла гроза, кривава і вщент безжальна,
По-перунячи ніжна, а ніжність, буває, болить.
То так пахла гроза, стара, всесильна, фатальна,
Мить очищення, прощень і сповідей мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2023
автор: Аарон Краст