Івана. Заплітаю у вінок
Полин та запашну зелену м’яту.
Пристріт у них є сила відганяти:
У долю люди вірили давно.
Купальський символ? Чари? Оберіг?
Вплітаю материнку – міць родини,
Та мальву, хочу злитись воєдино
З омріяним коханим на зорі.
Відгонить лицемірних деревій,
Калина – щоб здоров’я прибувало.
У змійці хмелю, кажуть, на Купала
Клубок незгод розплутається твій.
Волошка ніжність неповторну дасть,
Постійність і принаду - чорнобривці,
Барвінок – приведе того, хто снився,
І сон-трава закриє від нещасть.
Пахуче пижмо й сокирки знайду,
Чебрець і сонцеквіти звіробою,
Лоскоче хлібний вусик над губою,
Ромашка ж обхопила резеду…
…У ніч хмільну вінок підняв юнак:
Із ним і над багаттям їй летіти…
«Купала… – промовляє нечуйвітер, –
Від долі не втечеш уже ніяк…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2023
автор: Білоозерянська Чайка