Дрімають у стогах дзвінкі покоси,
У ріднім краї зорі в солов'ях.
Блукає світом юність русокоса -
В очах печаль і руки в мозолях.
Заворожила, пов'язала крила
Нужда чи сила кращого життя?
Так полиновим медом поманила,
Що рідний край пішов у небуття...
Невже стають такі безмежно милі
Оті чужі заманливі шляхи,
Де забирають свіжу юну силу
Звабливі і холодні мідяки?
Німіє серце в мареві розлуки,
Втрачають губи рідних губ тепло.
Від втоми терпнуть милі добрі руки,
Рахує зморшки втомлене чоло...
Летять роки в незліченних потребах:
"Ще треба те і того ще нема..."
Вже сил нема... Нічого вже не треба...
Вкриває сиві полини зима...
Та кличе пісня мамина здалека,
Калина рідна квітне край села:
Летіть додому, зморені лелеки,
До життєдайного живого джерела!
© М.К.
2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2023
автор: Finist