Біля тополі тонкостанної,
Серед рудої лободи,
Зім"ятий грубо, в груди ранений,
Лежав солдатик молодий.
Порою ранньою туманною,
Чужа безтрепетна рука:
Листа до дівчини коханої
Знайшла на грудях юнака.
Питав той лист кривими знаками:
Чи не забула ще?.. Чи ждеш?..
А тополина нишком плакала,
Сріблясто - сива від пожеж...
А десь дівчина чорнобровая,
Його додому ще чека,
А ще і матінка згорьована
Жде виглядає юнака...
Живе в зажурі і сумується
Матуся того юнака...
Щоденно Богу вона молиться,
Додому жде і вигляда...
Незна того, що він не вернеться,
Чекає звістки і листа...
Душа і серце її крається,
І смутку, й болей вистача...
Та їй у краще щодня віриться,
До Бога руки підійма,
І просить Бога вона й молиться,
Щоб його пуля не взяла...
І тополина матір слухала,
Ота, що син їй посадив,
А мати нишком усе ж плакала,
Просила Бога, щоб син жив!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2023
автор: геометрія