Куди ж ти молодість так стрімко плинеш?
Так швидко, що не встигнеш наздогнати.
Куди ж роки мої найкращі віднімаєш?
Які я буду, навіть сивим, спогадати.
Куди ж ти так весь час спішиш?
Невже зі зрілістю скоріше хочеш звести?
Навіщо ж, по відношенню до мене, так грішиш?
Невже скоріш мій вік так хочеш перевести?
Тепер вже зрілість переймає естафету
Тепер вже зрілість розганяється й несеться
На зустріч з старістю, запряжена в карету
І не боїться, що моя карета розіб'ється.
А у кареті тій, стрибаючій на ямах
Із зрілості моїй вже спогадання
Вже не такі яскраві, в сірих плямах
За що ж мені таке жорстоке покарання?
Тепер і зрілість старості віддала естафету,
Тепер все зовсім сіре стало й сиве
Але ж і старість не облишила карету,
Впряглася і вперед подала тіло хворобливе.
То ледь іде, то бігти починає знову
Незмащені колеса все скриплять
На фініші мені промовлять колискову
Й навіки спогади мої присплять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2023
автор: Іон Вагнер