Скрипівши колесами свого возу,
Обходив поле бою найманець старий
Збирав він тих, хто екології вже ніс загрозу
І перевозив в крематорій, крізь туман густий.
Харон - його прозвали тут місцеві;
В честь перевізника із давньогрецьких міфів
Зупинки в них різнились лиш кінцеві,
А труд його, без перебільшення, - сізіфів.
Подужати не кожен ремесло це зможе:
Возити днями пошматовані тіла
Гидливість й страх в собі не кожен переможе,
Щоб братися за ці брудні діла.
Харон, тим паче, не з гидливих;
Збирає всіх, як цілісних, так і шматки
Ворожих і невпізнаних служивих,
Туди ж і їх обгризені звірми кістки.
Оцей зберігся, жмуриться лежить;
Нащо ж сюди, ти хлопче, дупу свою притягнув?
Тебе твій цар примусив, чи самому так набридло жить?
І як той цар живе, якому ти на службу присягнув?
На це питання, я тобі вже відповім:
Живе твій цар, як завжди, безтурботно
І буде жити далі, бавлячись життям чужім,
За таких бовдурів, як ти, йому навіть і не скорботно!
А цей покійник, взагалі майже всього лишився;
Одна рука зосталась, більш нема нічого
Чого ж ти любий з рідними не залишився?
Чого ж до краю ти побрів чужого?
Невже ж хотів настільки царю ти своєму догодити?
За тебе, він був ладен хоч би щось віддати?
По світу цьому міг би на своїх ногах ще походити,
Але ж ти вирішив життя своє царю продати.
Усі ви продали життя, вже місяць ходжу і збираю:
І той, що далі без ноги, і той, що розпластався поруч
Біосміттям ви стали, хлопаки, яке я прибираю
І, звісно, в гості до Аїда, усіх я вас везу власноруч.
Шляху назад нема у вас вже, як відомо
Раніше треба було думати та повертатись,
Але ж ви всі сюди припхалися свідомо,
Тож і тепер назад в життя не треба озиратись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987854
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2023
автор: Іон Вагнер