Везуть солдата, молодого козака
Кожен день, а десь іще частіше
І на коліна стає кожная душа
Завдячує, що миті, то палкіше
Віддав життя він, за тебе й мене
Щоб ми тут, могли тихенько жити
Хай ніколи памʼять й шана не мине,
За кожне серце, віддане, убите
Вдома кожного чекали рідні
Дружина, мама з татом, чи дитя
Яке прокинулось з народження де війни
Й розпочало отак іти своє життя
Ятрить сльоза, і плаче всередині
Старенька мама, сил уже нема
Та молиться до Бога, до Вкраїни
Верніть мені живим, моє дитя
Хоча б на хвильку, на одненьку хвильку
Обняти, міцно стиснути й любить
Бо йде рідненький у сиру земельку
А звідти вже не вернеш ні на мить
І молода тужить коханая дівчина
Забрали враз, і вирвали з буття
Червоне гроно з кущика калини
Без нього, сенс, втрачає майбуття
Сестра чекала на рідного брата
Можливо й сперечалися колись
Та зараз хоче просто обійняти
Сказать люблю, і відпустить у вись
Шануймо кожного відважного героя
Життя котрий поклав за нас
Бо далі жити маємо як двоє
За себе і за того хто віддавсь за час
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2023
автор: Romeo Boiko