І куди моя юність поділась ?
Чи сховалась в вишневім садку ?
І веде себе, наче невіглас,
Мабуть, марно гукати, - Ау! -
Не схопити за руку, - Куди ж ти? -
Ач, яка невловима, вертка...
Час ще може не так закрутити
Долю, що як пір'їна легка.
Загубилася десь її посмішка,
Що на зустріч летіла всьому,
Що здалось заохоченням, поміччю,
Не задумуючись, - А чому?..-
Чи завжди проявляла довіру,
Чи весь час вона в мріях була ?
Часто в далі дивилась зневірливо,
Мов уже все життя прожила.
Зараз це називають - депресія, -
Юність - здобич для неї легка,
Коли підлість полює за чесністю
І мерзота - відвертість ляка.
Не вбоїсь, моя ніжная юносте,
Злісних тіней по всяких кутках!
Хай душею ясною відчуєш ти
Під собою освітлений шлях!
Честь і Совість - твої вірні друзі,
Поводир - твоя перша Любов,
Ми зустрінемось, вірю, невдовзі,
Бо я чую, що ти - моя кров!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2023
автор: Рунельо Вахейко