Темно так, хоч в око стрель. Вдам, що я смілива...
- А хто то сцить, як бугай, біля мої сливи?
Йой! Та це ж наш голова! З страху відсахнулась.
-Пісяйте, пісяйте, пане голово! Я вже відвернулась!
Драпанув, не привітався. Так невдобно вийшло!
Не інакше знов до Нюськи повернув він дишло.
А я чого з хати вийшла? Звуки розбудили.
І так душно... В сіно ляжу. В хаті нема сили.
Задивлюся, як в кіні, на зіркове небо...
Пес наш чухається. Блохи вже вивести треба.
О! А це що!? Вже б корова Маньчина хропіла....
Перша ночі! Доїть Лиску! В фейсбуці сиділа!
У сусідів вікна навстіж. Учора сварились.
Ліжко так рипить під ними... Значить помирились!
Тихо...сон усіх здолав... Кайдаші сваруться?
-Вилазь з рову, пияком став! З нас люди сміються!
-Влігся, як свиня в кориті! Ще й губами плямка!
Треба було менше пити! Я тобі не мамка!
Добре влітку у селі! Спокійно і тиша...
Знову кляте це пі - пі! Вже є в сіні миші!
Ночувала м я у місті. Не одного разу!
То там звук одноманітний - зливи унітазу.
Петрик слоників лічив, я зірки рахую.
Треба кумові сказати, що в сіні ночую.
Валентина Дацко/Урода 02/07/2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2023
автор: Гонорова пані