Прадавніх 5-ть Січей радянство затопило,
Так намагаючись Січ Запорізьку* знищити,
Аби душа і дух Вкраїни обміліли
Й забулися козацькі вільні пращури.
Під водосховищем Каховським Великий Луг ховаючи,
На зубожіння внутрішнє всіх українців сподіваючись.
Але не можна стерти ген волелюбства зовні,
Бо він у крові, в стрічках ДНК,
У поглядах людей, у щирості любові,
В думках, що із відвертістю плека
Кожен своїм життям в своєму поколінні,
Вслухаючись в поради Всесвіту, в кроках вміння.
Пихатість збудувала ту греблю** й зруйнувала
66-ть років потому.
Але, чи є відновлення її – то наша справа?
Був край багатий і без неї, і тому
Нам шанс дається на відродження велике:
Історії, культури, екології… Шлях відкрито.
*Протягом існування Війська Низового, його осередками у різний час були
8 Запорозьких січей:
Хортицька — 1556—1557 роки
Томаківська — 70-80 роки XVI ст.
Базавлуцька — 1593—1638 роки
Микитинська — 1639—1652 роки
Чортомлицька — 1652—1709 роки
Кам'янська — 1709—1711, 1730—1734 роки
Олешківська — 1711—1728 роки
Нова (Підпільненська) Січ — 1734—1775 роки.
**Затоплено сталіністами у 1955-1957 роках, підрив путіністами Каховської ГЕС 6.06.2023р.
1.07.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2023
автор: Натали Вадис