Біля ставочку, щорік буяє вишня,
Пелюстки білі, чаруючі, духмяні,
Чом не в садочку? Всі ж кажуть дивовижна,
Від сонця має цілунки полум’яні.
Й пісні птахів, вітру слухає весняні.
Роки минають та фати не одягла,
Розвіявсь цвіт, пелюсточків по дорозі,
Свою цнотливість, я і досі зберегла.
З життям змиритись не хочу і не в змозі,
З чагарниками, спільну мову не знайшла,
Й дуби, що поруч - серед них у облозі.
Лебедів білих, часто на воді бачу,
Символ добра, сонця, вірного кохання,
Вкотре світанком, з росами заплачу,
І все ж на щастя маю сподівання,
Плекаю мрію, ні, я її не втрачу.
Як жарке літо погомоню з ставочком,
Із вітром в змові принесе прохолоду,
Чи туман срібний, покотиться клубочком,
Тож від вологи плекаю насолоду,
Сонячні промені по листячку віночком,
Яскравий блиск, я сприйму, як нагороду.
Так час пливе, як течія із джерела,
Пливуть роки, не обходять стороною,
У моїх кронах, ще соковита жила,
Надію грію, справляюся з журбою,
Любуюсь світом, значить щаслива, жива!
05.06.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2023
автор: Ніна Незламна