Тепер тут тільки вітер степом свище
й круки клюють козацькі кістяки...
Спливла доба Каховського морища –
кривавий слід катівської руки.
Зійшла на пси проказа більшовицька.
В роздоллі мріє кожен колосок.
Лиш дим заводів в небі вільнім виткав
своє давке, загрозливе ласо.
Заводів, що зросли на цьому "морі",
жлуктили воду жадібно з Дніпра.
Хто знав: із мулом горя і терору
нагору зрине море вбитих правд?
Хто знав, що верне доленька на місце:
водоймище, а з ним – совєцький дух
помруть від рук нащадків комуністів,
і звільниться від пут Великий Луг?
Хай брешуть: "Скільки літ спливло відтоді,
і щасть, і бід, і душ людських, й води,
і в нашого стражденного народу
який вже за рахунком поводир?"
Та ми до зір трюхикаєм крізь терни
і нас ніхто не в силах зупинить!
Прокинувся старезний характерник –
Великий Луг, змінивши рух планид.
Спливла доба убивчих водосховищ.
Тюрма народів канула в архів!
Нарешті з ніг і з рук струсив окови
Великий Луг – колиска козаків.
Хай нам пройти судилося крізь жертви,
крізь авіаудари й сотні лих, –
в нас давній дух ожив, допіру мертвий!
Ще вродять долі й сотні кілометрів
із добрих справ – великих і малих.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2023
автор: Олександр Обрій