Час минає безупинно та й плинно,
На душі терпко, полинно.
Не співа жодна пташина,
Не діждалась ненька сина.
Заважка, чому ця воля?
Може впав посеред поля?
Десь скровавив,чийсь бузочок,
І барвіночку листочок.
Там де роси, ще холодні,
У сльозинах, вже ж солоні,
Жвавий погляд до блакиті,
Давно мрії всі розбиті.
Але слово, тепле - «мамо»,
Прилягло десь із туманом,
Не почула його ненька,
Не прийшла, все жде рідненька.
Час минає дуже швидко,
На душі чомусь так гидко,
Певно в храмі б відспівати,
Плаче бідкається мати.
Попрощатися із сином,
Поховать свою дитину,
Як годиться на цім світі,
Серед пишних трав і квітів.
Й досі літечко буяє,
Смуток серце навпіл крає,
Звістка п’є її кровину,
Чи він мав якусь провину?
За любов до світу й неньки?
Ой болить, плаче серденько.
15.06 2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2023
автор: Ніна Незламна