В прохолоду бурхливу сховалось незаймане сонце.
Акуратно, один за одним, позбирало свої промінці.
Знову рима та сама, набридла, про сон цей
І про берег, що мушлі склада на свої комірці.
Ти далеко від мене, хоча залишаєшся поряд
Та закинув свій погляд, як спінінг, де кличе вода.
І напевно так тяжко лягає пов'язка на хворе,
Коли бачу як доля жорстоко пасьянс розклада.
Знову тиша, по пляжу пелюстки ромашок,
На стеблі залишилась остання, одна...
Може ще колись казку нову хтось розкаже
Та в казки вже не вірю, хоча мені дуже шкода.
Серце навпіл - тобі віддаю половину.
(І тут краще уяву бурхливу свою не включай!)
Все минає, на потяг спішить, їде, плине...
Та найгірше, що часом найкраще - холоне як чай.
P.S. сподіваюсь, що не завжди.
Отак буває, коли начитаєшся сумних книжок, надивишся сумних фільмів і скуштуєш життя саме з того боку, де воно на смак ось таке.
Тож як на вас нападе отой стан, коли чоловіку треба в печеру, а нам, жінкам, постраждати, то аж надто не висмоктуйте з пальця)
Бо ми жінки таким позайматися - одразу низький старт приймаємо)
Не думала, що тут спонтанно з'явиться проза та мораль ніколи не попереджає, де своїм маленьким впертим рогом проколупає дірочку і захоче народитися, щоб сказати нам (як моя мама, коли я якось у свою відпустку сказала їй, що лишу на тиждень дитину): " Та ви там що, взагалі вже йохнулись??!!!" Отак і сказала - з всіма розділовими знаками)
І мені лишилось сказати тільки: "Мам, розслабся, це був експеримент, щоб побачити яку швидкість розвиває очне яблуко, коли хоче вилізти із орбіт. Ну хто ж лишає своїх дітей на рідну бабусю?
То ж тільки ти так робила!"
До речі, скоро вийде моя проза про бабусю, не пропустіть)
Отак поспілкуєшся з чуйними людьми і вже всю печаль як телятко язиком злизало.
Оте, що мені зустрілося, скоро вам покажу)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2023
автор: Kлер Клер