Милі звірята... Олені стрункі, мов шляхетні принци.
Птахи дзвінкоголосі, звеселяючі переспівами самого Бога!
А Він вслухався на світанні в ці переливи, які здіймались над гаями...
Він милувався пташиними подружжями, які стерегли мов зіницю ока свої гнізда!
Він тішився народженню, яким дихали ліс, поля й озера!................
...........................
Та ось прийшла орда скажена,- гієни єдині їм друзі!
І де ступала - світ гинув в шалених муках.
Як же заболіло Творця за грудиною!
І знову вода пролилась з-під ребра, як тоді,- на хресті...
..........
Та ось вже вкотре Він зібрав усю Потугу в кулак!
Нехтуючи біль,- випростався, здіймаючись над мертвим світом...
Бо Його Енергія - Нетлінна!
Вона перетворить мертві сади на квітучі гавані...
З лісів виведе прудких оленят,- нащадків шляхетного роду...
....
Бо всім, хто сіє Любов - Любов'ю воздасться!
Ті ж, хто сіяли смерть та неправду -
вже отримали в оплату свої тридцять срібняків.
Дерево Юди... чекає на них.
08.06.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2023
автор: Іванюк Ірина