У всі часи споконвіків донині
жага до знань властива є людині.
Вивчати світ, пізнати кожен страх,
рішуче у майбутнє прокладати шлях.
Створити щось власнóруч, бути поруч
в моменти життєзмінних відкриттів.
Шукати таємниче, розум кличе,
рушати світ за óчі захотів.
Вперед до знань, не знаючи ціни,
в пітьмі брели відважнії сини.
Десятки, сотні відчайдушних тіл,
все невідоме брали на приціл.
Брели помалу, тихо, навмання,
сповна платили за свої знання.
Не шкодували сил, ані життя,
відсутнє з цього шляху вороття.
Всі помилки свої, кожен невірний крок, вкарбовувався в пам'ять як урок.
Робили записи, ділились, зберігали,
пітьму світили, гори з місць зрушали.
Минали дні, роки, навіть віки,
мінялись на очах чоловіки.
Прогрес творили, йшли неспинним кроком, майбутнє будували рік за роком.
Темненними ночами й серед днини
мужів тих надихали їх дружини.
У хаті біля печі й надворі
молились та чекали матері.
Та кожен з тих людей кришив граніт,
записуючи кров'ю в заповіт,
що відали, що вдáлось розгадати,
що в спадок намагались передати.
Чи рукописи, чи пісні складали,
чи у картині правду заховали,
чи вишивати долю доньку вчили,
чи неба знаки зріти доручили.
Із покоління в покоління знов,
Передавали віру та любов.
І жити в волі й волю до життя,
Привчала змалечку сім'я своє дитя.
Та я повідаю вам не про всіх однак.
Не вистачить розмаху для відзнак,
чи для оцінок чи історій про плоди,
що нам зростили поколінь роди.
Жила, живе і житиме душа,
свавільна, метушлива і зваблива,
нестримна й життєдайна наче злива,
тихіша та м'якіша спориша.
Пізнати їй вдавалось часу плин,
шлях блазня розтлумачити як книгу,
торкнутися та розколоти кригу,
минулого й майбутнього глибин.
Відьмині очі, серце як в атланта.
В русі життя, коловороті дій
зустріти таку іншу і не мрій.
Мінливе все і лиш вона константа.
Минала перешкоди попри страх.
То спокою, а то пригод шукала.
Сміливо крокувала, не блукала,
собі та близьким торувала шлях.
Любила жартувати над людьми.
З характером розкутої козачки,
не вабилась на ральці чи подачки,
по доброму сміялась з них вельми.
Вона долала з гаком перешкод.
Поскаржиться і знову суне далі.
Відстежує приховані скрижалі
чи течії стрімких глибоких вод.
Допомагала тим, хто заслужив.
Старанна і розумна робітниця,
самої доброчесності десниця,
не знав її - вважайте, що не жив.
Хоч часом страшно важко їй давалось
життя у синьо-жовтих кольорах.
У кого іншого поїхав би вже дах.
Вона ж терпляче з прірви вибиралась.
І крізь повітря сповнене тривог,
заплакана, замучена збиралась
з новими силами, знов стрімголов кидалась
до нових звершень, нових перемог.
Хтось був із нею, хтось протистояв.
Хоч і не кожен міг зайти у її коло,
зустрівши - не забудеш вже ніколи.
Вона є дар і я його прийняв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2023
автор: Stranger knight