***
Їдь звідси, кажуть, їдь! Допоки жива.
Доки не впали стіни, тримається дах…
Тут немає угідь безпечних, риб, одно – ковила.
Тут пустеля повзе в прифронтових містах.
Ти ж вростаєш і далі у ці краї.
Розмальовуєш хату, як баба твоя колись.
Рушники вишиваєш, чекаєш на врожаї,
зустрічаєш лелек, що тобі не клялись.
Ходиш там, де до тебе Ной не ступав.
Де розкиданий по кладовищах твій рід.
Де плюскочеться річка, глибокий став...
Де на пагорбах терен, а в кошику глід.
Їдь, кажуть, звідси, їдь – буде страшна зима.
Буде навіть не вирва – безодня, чорна діра.
Буде паща, потвора, тайга, Колима -
за горою гора, за горою гора.
Тут лишається твій чоловік, латає борти,
вантажі відправляє, вмовляє: тобі пора.
Тебе ждуть автобани, столиці, чужі порти.
Тільки як відчахнути себе від його ребра?
фото авторське
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2023
автор: Надія Позняк