Крапля зморена, сита на бляху. Відбила ритм.
Темінь з’їла той звук, як до того ковтнула місто.
Заступили тумани війни відчайдушний крик.
Заблукали у сірості відчай, страх, біль зернистий.
Серце більш не питає чому і за що цей жах.
Тихо б’ється надія, що крайня остання жертва.
Крапля впала на бляху. Здригнувсь від удару дах.
День заплаканий ночі шукає щоб пам'ять стерти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Пісаренчиха