Здається, іноді, тону.
Тону, бо плавати не вмію.
І, ніби, впевнено іду...
та раптом затинаюсь, млію.
І, слів холодних течія
несе невпинно за собою.
Надіюсь: може це не я?
Можливо, все це не зі мною?
Можливо, марево зі сну,
чи всі ці кадри з кінофільму?
Зніміть же клітку цю тісну!
Вам не спинити духом вільну!
Не ув'язнити вам всіх тих,
у чиїх венах кров козача -
живих, і вбитих, і святих...
Здається, іноді, я плачу...
Чи я одна? Природа теж.
Із неба ллє - води нам мало.
Нема у цього болю меж -
ним, ніби градом засипало
і дальше б'є. А я тону...
І хоч я плавати не вмію,
але цю прОкляту війну
я не програю. Скам'янію,
до тла спалаю і спалю,
та воскресати вічно буду.
Не відчуваю більш жалю...
Ні, не пробачу. Не забуду!
Здається, іноді...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2023
автор: Ксенія Фуштор