Це біль,яка вбиває душу.
Смертельна вода вийшла з берегів.
Зненацька проковтнула живу сушу
і тих ,хто мав друзів ,а не ворогів.
Тваринки всі жили в любові.
Їх пестили обіймами ,давали сили.
І вірність людям вирувала в їхній крові.
За що ? Навіщо ? І чому їх вбили?
Ніхто не чув коли вони вмирали ,
собак ціпок біля будиночка тримав.
Когось в вольєри ,у сараї закривали ...
Як би ж хазяїн на перед про лихо знав..
Та що ж тепер ,все навкруги тоне.
На річку Ганг перетворилися міста .
Вся Україна від болю,смутку стогне .
І з кожним часом рівень горя в серці зроста.
Комусь Господь єдиний шанс надав .
Рятунок поспішив .Подяка добрим людям.
Хати зруйновані.Хтось спасає ближніх вплав.
Є ті ,кого вже не забрати звідусюди .
Херсонщина від болю завмирає.
Як можна скоїти таке,посіять лихо?
Весь Світ в біді ніби нас спасає..
але є ті ,хто зараз продовжує вмирати тихо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2023
автор: Виктория Покора