Зустріти ранок і відкрити душу дню,
що спішить за ранком навздогін,
відчути фібрами усю його спокусу
і взяти разом з ним зі старту свій розгін,
почати те, що вже давно назріло,
що є моїм, спорідненим душі,
почути пісню того менестреля,
якого ноги топчуть спориші,
там, де дитинство біга босоноге,
зорю вечірню де в саду стрічала,
де до ставочка бігла за джмелями,
і що кусають, ще того не знала,
там, де мені всміхалася калина,
де до верби прив'язані човни,
де раків я у норах наловила
й кипіли ними повні казани,
блакить де неба падала в луги,
там, де веселка в Удай перевеслом,
русалки де сміялись із води,
де Мавка-дівчина із казки мов воскресла,
до тої бігала дивитись я верби,
всміхалось де привітно й мило сонечко,
де водяні жили смішні-смішні діди,
де курочка ряба знесла злоте яєчко,
де їжачків поїла молочком парним,
корівку де на лузі випасала,
де в руки брала сіреньких я вужів –
страху маленькою зовсім тоді не знала,
де мамині смачнющі пиріжки,
бабусина де казочка жила,
були де курі, гуси і качки,
і звідки в юність стежка повела...
Ношу в своєму серці теплий спомин,
він гріє душу і в міцний мороз,
засі'яв мою доленьку весною
повів у літечко моїх метаморфоз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А