Життя – миттєвість. Розчерком пера
Злі сутінки несе «людинобог»:
Земля димиться від війни та ран
Ціною болю та смертей стількох.
Крихти із правди – під кривавий бриз,
Такий суворий у епохи лик.
Задумайся, людино, придивись,
Врятуй себе між чорних душ цвілих.
Скажений грюкіт зброї ранок рве,
Не милує старих і малюка.
Що думав ти, вбиваючи живе,
Коли на кнопку смерті натискав?
«людинобоже», розбрат ти утнув –
Життя ж закон – на боці у добра.
Та світу жнивувати цю війну,
що ти накликав розчерком пера.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984953
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2023
автор: Білоозерянська Чайка