Вже не писав давно. Хотів уже лишити
Цю справу там, в минулому житті.
Слова, заховані на дно, знов почали гудіти,
Мов бджіл у квітах крильця золоті.
А літо пахне так яскраво, розмаїто,
Травою скошеною, квітами, дощем.
А кольори, якими поле зараз вкрито…
Достатньо погляду й бере за душу щем.
А літнє небо… Вдень кудлаті хмари
Пливуть, мов лайнери, у синю далечінь.
А уночі це ж небо - справжні чари, -
За мить загубишся в мільйоні мерехтінь.
І вітер грається тополі білим пухом,
Ховається в деревах, листям шелестить.
Набрали сил Дніпро з Південним Бугом,
І море Чорне піниться, шипить….
І врешті лебеді й лелеки повернулись,
І віртуозних ластівок помітніше все більш.
Тому й слова не втримались, згорнулись,
І з голови моєї вилилися в вірш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2023
автор: T.I.