Літа її поволеньки плелися,
Здається, що не буде і кінця.
Не раз опало пожовтіле листя,
Мереживо торкнулось до лиця.
Вона ж, як і колись, радіє ранкам,
Що сонце опускалє їй щораз,
До неї заглядає крізь фіранку,
Народжуючи в мозку кілька фраз:
«Прости нас, Боже, й подаруй надію,
Що доживу я в вільній стороні.
Це зараз найважливіша подія –
Здобути Перемогу у війні!»
2.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2023
автор: Ганна Верес