У душі ніби світло погасло,
Не торка її промінь теплом,
Із щасливої стала нещасна,
Недарма ж махав ворон крилом.
Ще й накаркав прОклятий лихо,
Потемніла від горя ураз,
У Вкраїноньці так було тихо,
А в м@сковії дав хтось наказ...
Дуже з ворогом різні ментально,
Хоч казали: один ми нарід.
В наших душах скарби є сакральні,
З прадідІв був ще славний наш рід.
Чом же, вороне, лихо накаркав?
Чом накликав на нас ти біду?
Чом собака м@сковсь..й загавкав
Й напустив на нас зграю-орду?
Може, винні ми в чім, десь згрішили?
Мови матінки, може, зреклись?
Може, справи дідів не звершили?
О Всевишній, за нас помолись!
Якщо грішні, то вибач нас, Боже,
Дай снаги і підтримки синам!
Нам із МИРОМ завжди по дорозі!
Україну ніколи не здамо ворогам!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А