Забути, як то..закохатись,
Не намагатись те дізнатись.
Йти за інстинктом, за бажанням,
Знайти миттєвеє кохання...
Задовольнитись, замовчати,
І знов нікого не кохати...
Так час від часу і постійно
З надією і безнадійно.
Не зупинити механізм -
Вже зріс страшенний егоїзм!!!
Дивитись в очі - посміхатись,
Слова казати, цілуватись,
Доступ у душу всім закрити
Даремно в двері ті гатити..
Там темно, пусто....тихо дуже,
Якісь життєвії калюжі,
Вогник бажання інокли горить,
Та то фізичне, то на мить...
Забути...винних не існує
Так може я вже деградую?
Повірити собі боятись
Капітулювати і здаватись..
А почуття? згнило сакральне...
Щсь шепотіти на прощання -
Казати "дякую", "прощай",
"На мене більше не зважай"..
Все бігти, гнатись за фізичним
Затягне...скроро стане звичним...
Себе втрачаю...НІ. Згубила..
Лише на мить...Своє віджила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98326
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.10.2008
автор: КАПЕЦЦ