Ніколи я не бачила тебе,а ти-мене.
Та серце завмирає коли читаю я
слова твої-усе пройде,
усе в житті минає.
Пройшли віки і ще пройдуть роки.
Багато років-мить одна в бутті.
Для кого як-метеликом літати
чи деревом розлогим вверх рости.
Усе пройде і щезне в небутті.
Тебе нема,мене скоро не стане.
Та ці рядки-це мудрість на віки.
Читаю їх і спокій огортає.
Бо знаю біль мине і горе пропаде.
Нічого вічного на цій землі немає.
Хіба що сонце світить,Соломон.
Після дощу веселка в небі грає.
Ти мудрості просив.Не довгого життя.
Ні золота,ні срібла не хотів.
І мудрість на віки Господь подарував.
І таємниці всі тобі відкрив.
Де люди ті,що жили на землі.
Вони як ми і плакали й сміялись.
Дивились в небо,вірили зіркам.
І діти їх як наші в травах грались.
Чи добрий був,чи злий-нема різниці.
Надіявся? Любив? Чи вірив в небилиці?
Чи бідував,чи в роскоші прожив?
Нема нічого.Тільки прах і пил.
Ти смерть не оминув.І я не омину.
В світи далекі полечу-полину.
І ти мене впізнаєш скрізь віки.
Бо знаю,що тебе я там зустріну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983219
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2023
автор: zhmerinchanka