Вишивала мати синові сорочку:
"Як буяє зелень свіжа у садочку,
Хай тобі, дитино, прибувають сили
Від землі святої і рук, що ростили".
Вишивала рано, поки сходить сонце:
"Хай тобі, синочку, завжди за віконцем
Буде мирне небо та поля родючі,
Щоб твоя стежина не вела крізь кручі".
Вишивала рівно жовтими рядками:
"Синку, щоб лиш добрі люди подавали
Руку в твоїм домі. А як просять хліба,
Поділись, щоб мати в старість не просила".
Вишивала мати. Не гули тривоги:
"Як підеш, дитино, на чужі дороги,
Не бажай чужого. Богу помолися,
Щоб й у твому домі блага повелися".
Вишивала чисто, як вода в струмочку:
"Нехай твоя доля ходить у віночку.
Зацвіли так рясно наші абрикоси!
Хай не обморозить лихо долі коси".
Вишила червоним цвіт палкий на грудях:
"Пам'ятай, є завжди ті, які осудять.
Але є єдина. Віднайди кохання.
Сину, будь щасливим! Ось моє бажання!"
Вишивала мати синові сорочку...
Солодко дитятко спало у візочку...
Вишні, білі феї, сон оберігають ...
Нитки для сорочки ангели скидають...
08.05.2023
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2023
автор: Наталія Волинська