Я висмикну тебе з бруківки Львова,
вкопаю у чарівний дивокрай,
куди не доїжджає жовте "Ґлово"
і синій не дотягує вайфай.
Рвону, як дикий протяг скло віконне,
під хруст кісток, із мʼясом, як бурʼян,
твоє коріння оптоволоконне,
розлогіше потомства агарян.
Той край тобою знаний... та забутий -
не вигадка, мара, не сторітелінг:
ти ЖИВ там, допоки́ не був закутий
в кайдани цифрової цитаделі.
Питання лиш: наскільки це доречно?
Ця зміна здатна в клапті передерти,
однак, це не смертельно небезпечно -
ти й так уже наполовину мертвий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2023
автор: К0ВАЛЬ