Як зникне позаобрійна дуга
і смерк ковтне гаїв рожеве мрево, -
не стрекотом, не тьохканням, а ревом
принишклий гай прониже птах бугай.
Сполохався вечірній очерет:
суперникам погроза? шлюбний заклик?
На нитку реву спокій нанизати
пернатий примудривсь. Урвався рев.
Та де ж він? Розчинився, чарівник,
рябий, на тлі рябого очерету,
наспівуючи грізну оперету,
рибальські проводжаючи човни.
Про що пташині мариться в ріці?
Сьогодні в бузьких плавнях їй насниться
граційна і турботлива самиця,
в гніздечку пташенята-бугайці.
Трембіту-шию виструнчивши ввись,
хизується міцним і гострим дзьобом.
Межу не перетне чужинець жоден:
фазан, куріпка, рій перепелиць.
Насмілишся? Тоді вже не благай!
Чекає на гостей жорстка розправа.
А згодом знов загубиться у травах
розвідник невловимий - птах-бугай.
Аж раптом... Грім? Теля? Гудок? Сурма?
І птах - не птах... Відлуння потаємні.
То втнув на інструменті-бугаєві
бешкетник-музикант басовий марш.
Зненацька стрепенуться всі гаї,
в селі заллються дзявкотом собаки,
У відповідь музи́ці, в такт, набатом
озвуться з очерету бугаї.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2023
автор: Олександр Обрій