Рідна моя Ненечко, моя Україно!
Розбрелися діти твої, наче, та билина.
Десь скитаємось по світу та долі шукаєм,
Замарніли, наче, квіти та щастя не маєм.
Де б ті ноги не ходили, а все йдуть додому,
Де б ті очі не дивились та без дому – втома.
Де б пісні ті не співали та в Вкраїні кращі,
Як думки б не гомоніли – без мови пропащі.
На земельці дорогенькій йде ворожнеча,
Захворіло тіло Твоє доросле й малече.
Розлилася отрута по всій Україні,
Серце рветься від болю, що людочки гинуть.
Засамотнілось серденько, ні з ким й говорити,
Обезземлились, Рідненька, що ж тепер журити?
Де ту долю нам шукати? Де, як розгубили?
Де ту правду Божу взяти? Що ж то наробили?
Треба рід свій пам’ятати та землю любити
Та на рідній мові своїй гордо говорити.
За братів своїх вкраїнських пліч-о-пліч стояти,
Як виборюється воля ввік не забувати!
23.04.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2023
автор: Аліна Ємельяненко