Ой надворі, схоже на осінь,
У пелюшці дрімає просинь,
Серце спокою, вже немає,
Тож кого, не знати, кохає.
.
Це ж любила вчора Давида,
Як у ліжку, то вже Свирида,
Хто із них, кращий, як узнати?
І за що… обох цінувати?
Нічка вкрала - мій сон і спокій,
Тож обоє, ще й кароокі,
І гарненькі, червонощокі,
Тож душа, то неначе в шоці.
Усміхаються, я палаю,
Кого вибрати, все ж не знаю.
Нині свято, в нас вечорниці,
Прийдуть подруги і вдовиці.
Де в селі, іще погуляти?
Щоби тіло та й розім’яти?!
Вздовж паркану, он іде Свирид,
Біля хвіртки, вже стоїть Давид,
Як два півні - руки у боки,
Вже червоні вуха і щоки.
Хай їй грець так званій вечірці,
Враз зчепилися, бачу в сварці!
У очах, аж блиски від злості,
Чи й вгамую, я оці гості?
Чую здалеку Василину,
Йде під руку, веде Килину,.
За мить, подруги привітались,
-Що, сміливості вже набрались?
Василина - голосно мовить,
А Килина, морга, так вабить,.
Від вікна, я не відірвуся,
Підождіть! Зараз розберуся!
Як ви всі, зайдете у хату,
То влаштую »гарненьке» свято!
А вдовиці, як дві сестриці,
Білокурі і білолиці,
Одна одній,ще й підморгнули,
Попід руки і потягнули.
От паск*ди! Ото утнули!
Ніби статуя, аж застигла.
Й слова мовити, я не встигла,
Як же я? Але ж ми ж подруги,
Як уникнути, враз наруги?
Ой казала ж, рідненька мати,
Знай кого- ти ведеш до хати!
Певно ждала на генерала,
Нащо довго так вибирала?
Ой літа, де ж молоді літа,
Нині осінь у коси впліта,
Як взнаки, сивих волосинок,
Та хіба ж, це поганий вчинок,
Всіх зібрати, щоб погуляти?
Хоча подружки й білолиці,
Але ж зрадливі, дві блудниці,
Тож для мене, урок віднині!
По щоках, ллю сльози полинні!
Та шкода, збучавіє пиріг.
Таких подруг, навіть на поріг,
Я не стану тепер пускати!
***
Мої думи – білокрилі зграї,
Наостанок, я скажу вам друзі,
Зрада, блудить часто по окрузі!
Жаль бува - не без пригод, це ж життя,
Ти довірився, цим втратиш літа,
Ятрить серце і душу самота.
Жовтень 2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Ніна Незламна