Шукає притулку душа, хоч всього є доволі,
Та рветься у грудях, цвіркоче мале пташеня.
Йому треба неба, йому треба іншої волі.
І хліба отого, що '' сталося з трьох'' на щодня.
Але серед люду воно напрочуд одиноке,
І світ обійняти не може, хоча і кортить.
Його розпинаєм гріхами щодня і щороку,
Та душу лікують тендітні вишень пелюстки.
І знов довіряємо вікнам, що плачуть дощами.
Душа стрепенеться - як дерево струсить росу.
Себе роздаємо за справи, людські, копійчані.
І вірим в безсмертя, і віримо в серця красу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2023
автор: Олена Жежук