Малюю кистю на траві кришталь,
І стукотять гіркі сльозинки по вікні.
А у природи є своя печаль,
Коли земля її купається в вогні.
Сумує небо проливним дощем,
В сльозах стоїть моя мімоза на столі.
А я малюю, хоч на серці щем,
І все чомусь, немов ховається в імлі...
Війною світ наш сильно захворів,
І плаче небо, біль струмком усе пливе...
Додам я трохи втішних кольорів,
І на картині наше щастя оживе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2023
автор: Незламна